Формування експертної думки в мистецтві: у пошуках єдиного підходу. Ч.2

В другій частині даної статті ми продовжуємо досліджувати проблеми формування експертної думки в сучасному мистецтві в її практичному вимірі. Крім того, спробуємо систематизувати вже існуючі та ті, що тільки-но формуються, методики експертної оцінки, рейтингові та конкурсні системи оцінювання соціокультурних та художніх явищ. Мета даної статті також полягає в тому, щоб сформувати, хоча б у першому наближенні, дієві інструменти такої експертизи і запропонувати мистецькому експертному загалу долучитися до їх активного тестування та апробації. Сподіваюсь, що відкрите обговорення запропонованих методик мистецької експертизи дасть можливість більш адекватно реагувати українському мистецькому середовищу на будь-які виклики сучасності та зробити суто гуманітарні процедури більш науково обґрунтованими і системними.

Частина 2: Технології та методи сучасної мистецької експертизи

Якщо в першій частині статті ми з’ясовували аспекти суто теоретичні, які скоріше за все пов’язані з питаннями навіщо проводити мистецьку експертизу, то в цій частині ми поговоримо про саму процедуру експертизи, яка повинна дати відповідь на питання яким чином її проводити, щоби отримати валідні результати.

Будь-яка експертиза має реалізовуватись за певним, чітко визначеним, алгоритмом, відхилення від якого зводять нанівець зусилля як організаторів експертизи, так і, власне, роботу самих експертів. Розділимо для початку організаційну (підготовчу) частину експертизи (про неї ми будемо говорити детальніше окремо) й саму процедуру експертної оцінки з отриманням конкретних результатів, які можуть бути надалі застосовані в соціокультурній практиці.

Отже, почнемо з організаційної (підготовчої) частини мистецької експертизи.

Мистецьке середовище в нашій країні доволі чітко поділено за фаховим та видовим принципами. Нажаль, універсально підготовлених фахівців, які б однаково професійно могли працювати з різноманітним видовим (музика, література, візуальні мистецтва, театр та кіно) та стильовим (класичні стилі, модернові техніки, етнічні та експериментальні) художнім матеріалом практично не має. Це пов’язано не тільки з вузькою спеціалізацією фахівців, а й з почасти їх небажанням вивчати суміжні види мистецтв, обмежуючи власний художній простір одним його видом.

За таких умов, коли не існує в мистецтвознавстві «міжвидового» спілкування, дуже важко пропонувати єдині й універсальні підходи, щодо формування спільного розуміння базових (висхідних) принципів побудови усіх видів мистецтва. Проте, таку спробу я зробив у попередній частині даної статті, сподіваюсь, цієї теоретичної розробки достатньо хоча би для початку серйозної розмови фахівців відносно єдиних концептуальних засад мистецької експертизи, які б однаково ефективно застосовувались для аналізу художніх творів будь-якого виду мистецтва.

Де і яким чином повинна застосовуватись мистецька експертиза?

Замовниками мистецької експертизи можуть бути як державні, так і громадські мистецькі заклади та організації – від художньої або музичної школи і до академій мистецтв, від художньої галереї або музею і до оргкомітетів міжнародних фестивалів і конкурсів, від місцевих літературних осередків і до оргкомітетів державних мистецьких премій. Під час організації експертизи формується типова тріада, що включає в себе замовника (виразника соціокультурного попиту), експерта (спеціально підготовленого фахівця, оціночні судження якого дадуть змогу об’єктивно оцінити цільове художнє явище), предмет оцінювання (об’єкт дослідження, щодо якого проводиться процедура експертизи – літературний, музичний, візуальний твір мистецтва; театральна, кіно-відео або музична виконавська інтерпретація художнього твору).

Взаємодія в рамцях цієї тріади може бути різною, в залежності від цілей та завдань мистецької експертизи. Доволі типовою для нашого сьогодення є ситуація, коли замовник сам виконує функцію експерта. Згадаймо майже всі офіційні конкурси в театральній, музичній та візуальній царині. В цьому випадку виникає цілком прогнозована ситуація конфлікту інтересів, що не дає можливості таку експертизу вважати об’єктивною, а відтак сама процедура експертизи втрачає сенс і стає предметом корупційних маніпуляцій з відповідними наслідками. Щоби запобігти саме такому розвитку подій треба жорстко контролювати всі етапи проведення експертної оцінки, залучаючи для такого контролю масмедія та мистецьку громадскість. Наразі широке поінформування суспільства хоч і не дає стовідсоткової гарантії «чистоти» експертної процедури, але воно може хоча би запобігти її наглим порушенням. Доречи, суспільна думка щодо якості експертизи та, власне, самих експертів також може спонукати до більш сумлінної праці та відповідальності учасників процесу експертного оцінювання з майбутніми наслідками щодо компетентності й незаангажованості експертів та їх подальшого залучення до таких процедур. Оскільки експертна функція за визначенням є амбівалентною – тобто, вона включає як пізнавальні так і оціночні аспекти – почасти дуже важко їх розвести за істиносною та оціночною ознаками. Саме в цьому полягає головна похибка майже всіх традиційних форм мистецької експертизи, коли істиносні (пізнавальні) судження експертів, з максимальним домішком емоційної реакції в несублімованому вигляді, видаються саме за оціночні (ціннісні), за якими повинна формуватися експертна оцінка.

Нагадаємо, що «пізнавальний підхід, –за Ю. Саєнком, – дає знання про дійсність ніби незалежно від потреб та інтересів суб'єкта, а продукт ціннісного підходу – осмислення дійсності з позиції потреб та інтересів суб'єкта» (6, с. 15). Виходячи з цієї позиції потрібно чітко зрозуміти, що мистецька експертиза в її соціокультурному вимірі не може спиратися лише на пізнавальний (когнітивний) підхід. Без ціннісного підходу і чіткої системи критеріїв, що є похідними в результаті застосування ціннісно-смислових категорій, які «відображають об’єкт з точки зору його сенсу (впливовості) і значення для суб’єкта» (6, с.16), стає неможливим ефективно формувати унормовані пропозиції щодо оцінки об'єктів експертизи за визначеними критеріями значущості. Тільки у взаємодії пізнавального та ціннісного підходів можливо розв'язати взаємопов'язані завдання: визначення соціальної якості та соціальної цінності об'єкта експертизи.

Спробуємо визначитися відносно основних вимог, що висуваються до ефективних систем експертної оцінки (надалі – СЕО):

Системність. Одна з головних якостей, що вказує на логічний взаємозв’язок всіх елементів та складових. Власне, сама назва – експертна система – накладає певні зобов’язання на структуру її побудування.
Універсальність. СЕО повинна якомога повніше охоплювати всі аспекти мистецького об‘єкту, що аналізується і створювати певні множини актуальних в соціокультурному аспекті сенсів та значень.
Адаптивність. СЕО, принаймі – її структура й методологія побудування, повинна мати властивості масштабування як з точки зору зміни критеріїв оцінюування (наприклад, з урахуванням специфіки конкретного виду мистецтва), так і з точки зору змінюваності відносної складності об’єктів оцінювання.
Зручність використання. Не менш важливим є також простота і зручність використання СЕО у реальній практиці експертного оцінювання. Сувора відповідність експертної системи цьому критерію є запорукою її життездатності й затребуваності.
Економічність. Ще один важливий фактор ефективної СЕО, який повинен відповідати максимальному значенню співвідношень ціна/якість, або ж витрачений час/якість, що в принципі є тотожнім по суті.

Розглянемо тепер методику експертної оцінки, запропоновану Г. Альтшуллером (див. 1). Ця СЕО є цікавою з багатьох міркувань. І хоча безпосередне застосування методики відноситься до специфічного літературного напрямку, а саме – до наукової фантастики, тим не менше, механізми формування технології експертизи є, на наш погляд, доволі ефективними, та напрочуд зручними й простими.

Розглянемо уважніше пропозиції автора, але спочатку торкнемося мотивації створення технології експертизи з точки зору самого Г. Альтшуллера. На питання, пов'язане з тим, «як оцінювати фантастичні ідеї? За якими показниками?» (1, с. 297), автор всупереч поширеній думці, що цього взагалі робити не треба, наводить наступні аргументи: «Якщо викладач каже: «Це добре, а це погано», – невмотивована оцінка практично не допомагає учневі при виконанні наступної вправи. Уявіть собі тренера, що спостерігає за вправами майбутніх пловців: «От ти тонеш, це взагалі-то небажано... А ти тримаєшься, це добре...» Нульова інформація. Інша справа – оцінка за шкалою з п’яти показників, з чотирма рівнями по кожному показнику. Так от: «У тебе по першому показнику одиниця, не махай аби як руками, а намагайся зробити те-то і те...» (там же).

Отже, навіть у наведеному абзаці, ми бачимо чітке структурування як прикладної за суттю задачі, так і технології формування критеріїв оцінки, за якими здійснюється процедура експертизи.

Далі Г. Альшуллер на прикладі аналізу науково-фантастичної літератури (НФЛ) в рамцях курсу РТВ, розповідає про дуже цікавий процес формування правильної(!) технології експертної оцінки. Причому найцікавішим, як на мене, є саме факт формування експертних уявлень у абсолютно непідготовлених слухачів зазначених курсів, тобто – мова йде не про спеціалістів, які б мали певний досвід та багаж знань, а про людей, в яких тільки но формується базовий лексикон понять та уявлень про галузь, що стає об’єктом їх аналітичних розвідок.

Автор звертає увагу на те, що з початку кожен зі слухачів має свою сформовану шкалу оцінювання, з безумовним впливом індивідуальних смакових уподобань: «принцип персонального «шкалоутворення» максимально простий – найбільше цінується тільки те, що подобається мені» (1, с. 298). Перші ж спроби спертися на запропоновані слухачами шкали оцінювання виявили безумовний пріоритет смакових впливів, де суб’єктивні показники переважали всі інші. Перша шкала оцінювання «Фантазія» була сформована більш-менш зважено і враховувала не тільки персональні смаки, а й значущі критерії, такі як новизна фантастичної ідеї та її переконливе втілення, а також людинознавчий вимір і, власне, художную цінність літературного твору. Таким чином було сформовано чотири критерія з трьома рівнями оцінки, але перші ж спроби застосування цієї шкали довели, що слухачі доволі швидко опановують технологію експертизи (приємно відчувати себе суддею!), і якщо спочатку рівень оцінювання є досить об'єктивним, то згодом об'єктивність різко знижується – «експерти» починають шукати шпаринки для обгрунтування своєї суб’єктивної оцінки і невілювати суто арифметичними методами інші параметри експертизи.

Вирішення знайшли за допомогою введення додаткового показника – окремої суб'єктивної оцінки. Став, що хочеш, без будь-яких обгрунтувань! Цей показник відтягнув на себе значну частку «залишкової необ'єктивності». Ну, а викладач – в даному випадку замовник експертизи – надалі може і не враховувати цю оцінку взагалі.

Отже, остаточний варіант шкали включав в себе 5 критеріїв, кожний з яких мав чотири рівня. При цьому кожний з рівнів дорівнює відповідній кількості балів (перший – один, другий – два і т.д.) (див. Таблицю 1). При оцінці автор пропонує надати можливість використовувати проміжні значення, наприклад, 1,5 або ж 2,5 і т.д.

Головним є те, що надалі оцінки перемножуються, при цьому всі показники вважаються абсолютно рівними за вагою. Отже, різні за кількістю, але рівні за результатом множення, оцінки можуть належати до того ж самого класу рейтинга, який створюється після застосування цієї шкали. Всього в рейтингу є 20 таких класів (див. Табл. 2).

Після багаторазового використання цієї технології у експертів формуються усталені навички більш-менш зваженого аналізу кожного з показників. І хоча найбільший розбрат панує при застосування суб’єктивної оцнки, її, за думкою автора, теж можна об’єктивізувати. Наприклад, таким чином: «4 бала – твір мав вплив на життя та долю експерта, його світосприйняття; 3 бала – твір багаторазово перечитувався експертом і завжди давав щось нове, або справляв сильне враження; 2 бала – гарний твір, що справив сильне враження; 1 бал – ніякого враження» (1, с. 300).

Автор зауважує, що це дуже жорстка шкала, за якою більшість прочитаних творів будуть знаходитись десь між 1 і 2,5 балами: «трибальних» книжок зустрічається за все життя – біля сотні. «Чотирибальних» - одиниці...» (там же). І хоча за все життя ми прочитуємо десь в середньому біля 5-6 тисяч книжок, не слід знижувати планку і пом’якшувати шкалу оцінювання.

Отже і в цій ситуації фактор суб'єктивності можливо звести до цілком прийнятного мінімуму.

А тепер розглянемо на відповідність запропоновану систему експертизи Г. Альтшулера згідно висунутих нами попередніх вимог.

За першими двома критеріями – системність та універсальність – ми цілком справедливо можемо стверджувати, що запропонована СЕО «Фантазія» є узгодженою та взаємопов’язаною системою елементів, що максимально повно описує об'єкти експертного дослідження.

Щодо адаптивності СЕО «Фантазія», то, на мій погляд, немає ніякої складності у питанні заміни критеріальних параметрів на інші, які б дозволили застосувати дану систему на іншому класі об’єктів дослідження, таких як музичні або візуальні художні твори.

Наприклад, для застосування даної методики в музичній царині достатньо замінити або ж адаптувати критерії й рівні експертної оцінки, наведені у таблиці 1 на такі, що відбивають специфіку цього виду мистецтва. А саме:

Новизна. Цей критерій адаптується відповідним чином з акцентуванням на системі музичних засобів виразності, які використовуються у пердставленому щодо експертизи музичному творі. Так, в разі конкурсу композиторів, мова йтиме про сучасність засобів виразності та їх актуалізацію у культурному контексті сьогодення. А в разі конкурсу виконавців мова, скоріш за все, повинна йти про максимальну відповідність або ж оригінальність прочитання авторського задуму, закладеному в тексті твору. Так чи інакше, даний параметр з точки зору музичного мистецтва можна асоціювати зі знаковою (семіотичною) складовою музичного тексту, про що йшлося у першій частині даної статті.
Переконливість. Знов таки, сума знаків, наділених певним сенсом, не є апріорі осмисленою та єдиною системою, вона може ставати такою завдяки талантові автора або ж виконавця-інтерпретатора. Відповідно, в даному контексті мова йтиме про смислову складову – або ж, семантичну. Отже, якщо втілення музичної, або виконавчої, ідеї є переконливим, це означатиме вірне й осмисленне прочитання художнього задуму музичного твору.
Людинознавча цінність. Може здаватись, що це доволі суперечливий параметр експертної оцінки. Але, не зважаючи на його переважно філософсько-культурологічне аспект, цей параметр цілком справедливо можна асоціювати із запропонованим мною раніше параметром актуальності (затребуваності) закладеного у творі смислового наповнення, його значущістю для сучасної культурної ситуації.
Художня цінність. Це, на мій погляд, певною мірою симультанний критерій, що є якісною сумою попередніх трьох критеріїв оцінювання. Він вимагає тонкого відчуття й прецизійного позиціонування аналізованого твору у всій наявній масі творів подібного типу. А отже чітке визначення художньої цінності вимагає від експерта серйозного напруження інтелектуального ресурсу, щодо максимально об’єктивного його визначення.
Практично таким чином можна адаптувати критерії оцінювання й до інших видів мистецтва – візуального, театрального, кінематографічного, тощо.

СЕО «Фантазія» є також доволі зручним у використанні інструментом, бо відповідає основним вимогам щодо прозорості і логічності побудови, а отже не переобтяжує суто гуманітаріїв, що дуже не полюбляють займатися арифметикою, надскладними операціями з рахування.

Щодо останнього параметру – економічності – СЕО «Фантазія» має певні зауваження. А саме:

Застосування даної СЕО вимагає наявності певної кількості часу щодо інтелектуальної діяльності, пов’язаної з періодом поглибленого занурення у предмет та об’єкт дослідження (читання, багаторазове прослуховування, візуальний та порівняльний аналіз, тощо). Таким чином, дана СЕО не може використовуватись у ситуації майже миттєвого оцінювання у так званому «реал таймі», тобто, в ситуації конкурсного відбору в таких заходах, як різноманітні музичні конкурси популярної музики або ж подібних заходах.
Розглянута СЕО, для набуття гарантованої валідності отриманих результатів, про що автор методики взагалі нічого не каже, потребує досить великої кількості експертів – бажано до середньо статистичної вибірки, що дорівнює близько 50 осіб. Отже, що б забезпечити залучення такої кількості експертів треба витратити як матеріальний так і відповідний часовий ресурс, що почасти невиправдовно може обтяжити роботу організаторів подібної експертизи в разі застосування такої для різноманітних комерційних проектів, на кшталт конкурсу «Людина року», різноманітних літературних премій, тощо.
З огляду на ці певні недоліки шкали «Фантазія», як універсальної системи оцінювання, треба визначитись з вимогами, щодо подібних експертних систем, які би мали таку ж універсальність, але більшу гнучкість і економічність, що дозволяє їх використання у ситуації майже миттєвої експертної оцінки. Й хоча за умовами різноманітних конкурсів пропонуються різноманітні системи оцінювання, більшість з них можна об’єднати в одну з невеличкими варіаціями та відхиленнями, що не є суттєвими та системоутворюючими.

Для швидкості оцінювання в більшості конкурсів та рейтингів, що організовуються доволі часто в Україні, використовується, як за правило, одна єдина оцінка, яка за своєю суттю повинна давати відповідь на всі критерії, що висуваються до об’єкту оцінювання. Але, як зазначає Володимир Горін, «Ідеальне журі, члени якого абсолютно не зацікавлені у результатах змагання, в реальній практиці майже ніколи не може скластися, оскільки в журі завжди запрошують відомих спеціалістів, які мають багато добре підготованих учнів, які якраз і бажають прийняти участь в <такому> змаганні» (див. 3, с. 1). І хоча автор не звинувачує членів будь-якого журі в упередженості й заангажованості, результати оцінювання в такій ситуації все одно мають тенденцію до суб’єктивності навіть на підсвідомому рівні. У своєму рукописі автор намагається визначити найсуттєвіші причини несправедливої оцінки, а саме:

Створення «кланів» у суддівській бригаді – групп судей, що зацікавленні в певних результатах і діють узгоджено при суддівстві;
Індивідуальні підсуджування – завищення суддею оцінок для «свого» й заниження для «чужого»;
Метод статистичної обробки результатів суддівства – правила підрахунку кінцевих результатів та встановлення займаного місця» (3, с. 1)

За результатами аналізу причин необ’єктивності, Горін В. пропонує стратегію виключення такої несправедливості. Основні ідеї цієї стратегії можна звести до таких пунктів:

Залучати до суддівства максимум суддів, що не є представниками зацікавлених сторін (у разі міжнародного конкурсу – з інших країн, а зацікавлені сторони повинні мати рівне представництво);
Другий та третій тип маніпуляцій з оцінками тісно пов'язані один з одним, отже в цій ситуації всі члени журі повинні мати однаковий вплив на визначення остаточної оцінки.

Однак, як зазначає автор, «самі судді можуть не всі однаково добре розуміти математичні властивості обраного методу обробки їх оцінок і не помітити, що даний метод може припускати приховані маніпуляції» (3, с.1). Надалі Горін В. на прикладі ІІ Міжнародного конкурсу гітаристів «Гітас», що проходив у м. Києві навесні 2007 р., наводить переконливі приклади некорректного застосування системи оцінювання.

Так автор звертає увагу на типову помилку при підрахунку результатів конкурсу в ситуації, коли кількість суддів невелика – 5-7 чоловік. Зазвичай при великих вибірках оцінювання крайні оцінки відкидаються для збільшення об'єктивності. В разі типової для наших конкурсів ситуації така практика є дещо незручною, оскільки і так вибірка дуже замала. Але, тут саме й відкриваються шляхи для маніпуляцій, особливо, якщо в журі є зацікавлені особи, які свідомо вирішують впливати на кінцевий результат. Доволі часто, щоби уникнути такої маніпуляції, судді допускають типову похибку – вони домовляються, що зацікавлений член журі не буде голосувати за «свого» учасника конкурсу.

Помилка міститься саме в тому, що в такому разі дуже легко вплинути саме цьому члену журі на кінцевий результат завдяки тому, що він з самого початку ставить іншим учасникам конкурсу занижені оцінки, таким чином, при цьому не голосуючи за «свого», суттєво впливаючи на кінцевий результат у сторону його збільшення (таблиця 3). Отже виключення такого судді з процедури суддівства не забезпечує його об'єктивності – а навпаки призводить до завищення результату для такого конкурсанта!

Якщо ж ввести в розрахунки таку вимогу, щоби вирахування кінцевої оцінки відбувався таким чином: «З оцінки конкурсанта, поставленої цим суддею, спочатку треба відняти середне арифметичне від усіх виставлених оцінок, що виставив цей суддя в даному турі змагань; після цього підсумкову оцінку конкурсанта виводять як середне арифметичне із цих виправлених оцінок» (3, с.2). За думкою автора, при цьому підході можливість маніпуляцій із оцінками виключається, а зміна кількості судей при суддівстві стає мінімально суттєвою (див. таблицю 4).

Дуже часто судді з, так би мовити, етичних міркувать використовують дуже завужену шкалу оцінок, боячись образити конкурсантів, що є також небезпечним для корректного оцінювання, оскільки в ситуації, коли майже всі судді ставлять дуже близькі оцінки, а один з них використовує більш ширшу шкалу виникає можливість саме цьому судді впливати на кінцеву оцінку (див таблицю 5). В цьому разі слід застосовувати запропоновану автором систему масштабування оцінок за методом «вибіркової дисперсії, коли вираховується середне значення квадратів відхилення оцінки від середньої оцінки, і середньоквадратичне відхилення – квадратний корінь з дисперсії» (3, с.3).

Саме середньоквардатичне відхилення оцінок такого судді є мірою розбіжності його оцінок. Горін рекомендує всі оцінки, що мають велику розбіжність, як позитивні так і негативні, поділити на середньоквадратичне відхилення (привести до одиничної дисперсії), а потім отримані оброблені оцінки судей можна порівнювати як ті, що мають однаковий вплив (масштаб), і, зрештою, виводити підсумок за середнім арифметичним.

Звичайно, що і сам автор такої СЕО не вважає її ідеальною, бо і в цьому випадку знайдеться можливість маніпулювати, наприклад, значеннями дисперсії та середньоквадратичним відхиленням, але й тут є певні запобіжники у виглядя відкидання крайніх оцінок, або ж публічної фіксації їх відхилення від загальної сукупності оцінок решти суддів, що, безумовно, буде негативно впливати на статус судді-маніпулятора.

Наприкінці своєї статті Горін В. приходить до висновку, що «нелегко запропонувати метод обробки, ідеальний по всіх критеріях, але намагатись покращити обробку <конкурсних оцінок>, безумовно, треба» (3, с.4).

Наведена СЕО є, в даному разі, доволі специфічною, оскільки вона використовується в ситуації майже екстремальній, коли за дуже короткий час потрібно визначити рейтинг конкурсантів, спираючись лише на симультанний відбиток емоційного враження від виступів музикантів, коли не має часу на серйозне аналітичне дослідження з використанням диференційованої системи критеріїв. А отже в цій сутиації говорити про її універсалізм, системність і таке інше – не доводиться. Головна перевага такої СЕО міститься лише у зручності та економічності її використання, коли за мінімальний проміжок часу і без суттєвих матеріальних витрат можна отримати більш-менш зрозумілий результат.

На мій погляд, було б доцільно використовувати обидва типи наведених ?СЕО для аналізу однотипного матеріалу, але в два етапи. Наприклад: перший тур конкурсу відбувається у так званому off-line-режимі, коли конкурують виключно аудіо записи музикантів і у членів журі є можливість більш глибокого вивчення надісланого матреіалу за першою, більш розгорнутою СЕО, а другий тур відбувається, як кажуть face-to-face, між конкурсантами та суддями із застосуванням другої системи, де пріоритетами оцінювання будуть концентрація конкурсанта, перш за все, на сценічних аспектах свого виконання в екстремальних умовах змагання (яскрава подача та емоційність, технічна підготовка).

Таким чином, ці дві СЕО можуть взаємодоповнювати один одну й зменшувати ризики необ’єктивного оцінювання, а отже сприяти більш справедливому визначенню художньої цінності культурних об'єктів.

Зазначу також, що запропоновані до вашої уваги СЕО доволі зручно використовувати для експертної оцінки мистецьких проектів різних типів, а саме:

Перша СЕО більш за все підходить для проектів стаціонарного типу, де фактор часу не має визначального значення, або ж не є критичним під час проведення процедури оцінювання – література, візуальні мистецтва на фіксованих носіях (живопис, фотографія тощо), скульптура та архітектура;
Друга СЕО, наразі, дуже критична саме до часового фактору, що є визначальним як для процедури мистецької експертизи, так і, власне, для типу творів, до яких така процедура застосовується, а саме: музика, динамічні візуальні мистецтва (кіно, відео тощо), сценічні та пластичні мистецтва (танок, театр, хеппенінг тощо).

В ситуації, коли часо-просторові види мистецтва реалізовані на сучасних носіях інформації, тобто – мають статус фіксованих текстів, що можуть бути неодноразово репродуковані у незмінному вигляді, ми маємо змогу використовувати обидва типи СЕО для процедури мистецької експертизи. Висновки Культурний фонд ідей, образів, сюжетів зумовлений традиціями кожної соціальної групи безумовно впливає і на пріорітетні критерії експертної оцінки. Художня значущість (власне – аксіологічний вимір) будь-якого твору мистецтва залежить від багатьох соціокультурних факторів, але такі поняття, як тотожність і відмінність є базовою діалектичною дуаллю, що лежить в основі будь якою експертної думки.

В маятниковій ситуації формування канонів (як певних знако-смислово-значенневих конструктів, що є архетиповими відбитками накопиченого досвіду певного історико-культурного середовища), у певний проміжок часу та в процесі становлення того чи іншого виду або ж напрямку мистецтва, поняття тотожності відбиває максимальну відповідність шаблону або стереотипу, та навпаки – в стані кризи канонів, їх деактуалізації під впливом зміни соціо-культурної парадигми, саме відмінність та невідповідність шаблону є рушійною силою оновлення мистецтва, що актуалізує нові сенси, навіть в межах застарілих знакових сполучень, перетворюючи їх та наповнюючи новою значущістю. Отже саме в балансуванні на межі канону й анти-канону реалізуються творчі інтенції щирих митців. Експертна оцінка в даному випадку набуває суто інструментального значення і стає певним мірилом, номінатором й класифікатором, що дає змогу визначити координати (головним чином – відносні) того чи іншого твору мистецтва на мапі світової культури.

Цікаво звернути увагу, що будь-який твір мистецтва, розміщений в різному контексті, буде мати різну естетико-ціннісну модель. Звідси виникає не просте питання взаємовідносин контексту та обраного тексту. Тобто, ускладнюється процедура експертизи та порядок аналізу саме тому, що суттєво різняться естетичні тезауруси різних прошарків суспільства в конкретно взятій історико-культурній абож часо-просторовій ситуації.

Виходячи з цього, розуміння інтертекстових співвідношень є можливим лише за умови спирання на базовий (генотипний) феноменологічний рівень (досвід) реципієнта, коли символічний зміст тексту, що підлягає аналізу, «добудовується» на основі архетипічного знання. Можливим рішення цієї проблеми є, на наш погляд, використання методик феноменологічного й онтологічного аналізу, інструменти яких повинні бути імплементовані в запропоновані СЕО через відповідне уточнення критеріїв оцінювання.

Сучасна культурно-історична ситуація, що склалася в Україні після здобуття незалежності, вимагає створення альтернативних інструментів впливу на культурну політику держави. Виходячи з цього не викликає сумнівів необхідність та затребуваність розробки експертних систем в культурі.

В даній статті мною запропоновані для розгляду і подальшого опрацювання принаймі дві доволі цілісні системи експертної оцінки творів мистецтва та мистецьких проектів, які можуть бути використані як у практиці державних інституцій, функція яких повинна бути спрямована на підтримку й розвиток вітчизняної культури, так і громадськими формаціями, а також – поточною практикою мистецтвознавчої діяльності.

Наприкінці перелічу питання, що залишились невирішені і потребують подальших розвідок і досліджень: 1. Формування системо-елементних матриць СЕО – метрологічних «стандартів», критеріїв та методик формалізації елементів різних видів мистецтва, що дозволять певним чином стандартизувати основні експертні процедури в незалежності від типу аналізованого твору мистецтва; 2. Зменшення так званої «похибки невизначеності» (непевності) та коефіцієнта суб’єктивності. Частково про це йшла мова про обговоренні першої СЕО у даній статті. Але вважати її цілком вирішеною на даному етапі не можна; 3. Адаптація експертних методик до умов конкретного виду мистецтва (музика, візуальні мистецтва, література, сценічні мистецтва, кіно/телебачення) й опрацювання конвенційних параметрів експертизи різних видів мистецтва та їх міжвидова кореляція; 4. Розробка методичних рекомендацій щодо застосування СЕО в різних галузях культури, які би включали чітко сформулюва критерії відбору експертів у експертні групи для проведення процедури експертного оцінювання, технологію побудови власне експертної процедури, опрацювання результатів експертизи та їх використання для вирішення конкретних соціокультурних завдань; 5. «Конвертація» параметрів одного виду мистецтва в інший – це є перспективний шлях до створення комп’ютерної моделі художнього твору. Подальше опрацювання таких моделей на основі статистичних та математичних методів вимірювання кількісних показників конкретного параметру та їх масштабування надає можливість використання штучного інтелекту в оцінці контекстуальних посилань, системи запитів, встановлення граничної достатності (валідності) експертної оцінки; 6. Створення інтегрованих баз даних з різних видів мистецтва та каталогізація за СЕ-матрицею художніх текстів як українських, так і світових митців; 7. Розробка прогностичних функцій експертної системи щодо оцінки можливих тенденцій розвитку культури і мистецтва. Додатки: Таблиця 1 Шкала «Фантазія». Критерії та рівні. Критерій 1. Новизна Рівні: 1. Ідея (ситуація, сюжет) використані вдруге «один в один», або ж перекривається більш ранньою і більш повною версією. 2. Прототип змінено, але не має якісно нової ідеї. 3. Прототип змінено таким чином, що з'явилась якісно нова ідея. 4. Нова ідея, що не має близьких прототипів у літературі. Критерій 2. Переконливість Рівні: 1. Суто фантастична ідея (ситуація, сюжет), що не має ніяких обгрунтувань, протирічить загальновідомим фактам, казкова. 2. Фантастична ідея, що має літературне обгрунтування, тобто супроводжується зовні правдоподібними «доводами» та «доказами». 3. Науково-фантастична ідея. Не протирічить науковим уявленням та загальновідомим фактам, але й не підкріплена бодай якими достовірними даними. 4. Науково-прогностична ідея, що висуває логічно обгрунтовану концепцію, гіпотезу, припущення. Критерій 3. Людинознавча цінність Рівні: 1. Суто науково-технічна ідея. Або звичайна ситуація, що повторюється на «фантастичному фоні». 2. Про людину сказано вже відоме, але є нові елементи, деталі, особливості і т.д. Зокрема, нові відчуття людини у незвичайній обставиновці. 3. Людина (або суспільство) поставлена у незвичайні обставини, завдяки чому в людині (або суспільстві) розкривається щось нове. 4. Нові принципе (або нове про принципи) побудови суспільства. Зокрема, всі суттєво нові утопії або антиутопії. Критерій 4. Художня цінність. Рівні: 1. Не має суттєвої художньої цінності. 2. Є хоча б одна художня знахідка – у сюжеті, стилі, мові твору, характерах героїв і т.д. 3. Багато художніх знахідок, весі твір цілісно відображає авторську особистість. 4. Те, що явно вище третього рівня. Критерій 5. Суб'єктивна оцінка. Рівні: 1 – 4. Рівень вказується в залежності від особистої оцінки (подобається – не подобається), без обгрунтувань та доказів. Додаткові запитання до шкали «Фантазія» 1. Оцінка новизни. Чи нова ідея (ситуація, сюжет, твір в цілому)? Якщо ні, вкажіть співпадіння з прототипом. Якщо нова, відмітьте відмінності від прототипу. Чи можна вважати відмінність принциповою? Чи не завишаєте ви оцінку? 2. Оцінка переконливості. Наскільки ідея обгрунтована? Чи є щось абсолютно неймовірним (гноми, відьми, привиди і т.і.)? Можливо, не має доказів, але ідея може бути цілком ймовірною? Або ж ідея має певні обгрунтування й може бути реалізованою? 3. Оцінка людинознавчої цінності. Що нового ви взнали про людину або суспільство? Чи завелика «доза» нових відомостей (думок): деталі або дещо принципове? Чи не завищена оцінка? 4. Оцінка художньої цінності. Як реалізована, викладена ідея? Яка «архітектура» (композиція) твору, чи є в ньому дещо нове й оригінальне? І яки в ньому «цеглини» (мова)? У цього автора можуть бути інші твори: чи відчувається у цьому випадку дещо спільне? Що саме? Що підкреслює «почерк» автора? Що можна віднести до художніх знахідок та досягнень? Чи не завищена оцінка? З рештою додатків та таблиць до статті ви можете ознайомитись у PDF-файлі

Літератрура: 1. Альтшуллер Г., Краски для фантазии. Прелюдия к теории развития творческого воображения// Шанс на приключение. – Петрозаводськ: Карелия, 1991. – С. 296-303. 2. БЭС. В двух томах. – М., 1991. 3. Горин В., Принципы организации объективного судейства на соревнованиях художественно-эстетического профиля. – Киев, 2007. Рукопись. – 4 с. 4. Карнак А., Параметрические методы исследования музыкальных произведений. //Музичний твір як творчий процес. Збірка статей. Науковий вісник НМАУ ім. П.Чайковського, вип. 21. – Київ, 2002. – С. 107-112 5. Карнак А., Експертна оцінка в сучасному мистецтвознавстві: проблеми формування єдиних критеріальних підходів. //Культура і сучасність. Альманах. Наукове видання ДАКККІМ. – Київ, 2002. – С. 88-95 6. Соціальна експертиза в Україні: методологія, методика, досвід впровадження/ За ред. Ю.І. Саєнка. – К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. – 194 с.