Формування експертної думки в мистецтві: у пошуках єдиного підходу. Ч. 1

Заявлена тема статті є не надто популярною в мистецьких колах, головним чином через те, що в галузі наукової мистецької експертизи не має як досвідчених спеціалістів, так і, власне, апробованих методик експертної оцінки, які б не викликали запеклих суперечок, або ж взагалі абсолютного не сприйняття. У своїх попередніх статтях (див. 2, 3) я вже робив спробу проаналізувати стан речей в українському мистецтвознавстві та культурології щодо використання в суспільній практиці методів експертної оцінки та пропонував певні доробки, щодо теоретичних засад мистецької експертизи. Але це були лише перші спроби теоретичної розробки сучасних підходів у експертній практиці. Дана стаття є спробою узагальнити опрацьовані матеріали щодо теоретико-технологічного обгрунтування експертної діяльності в мистецтві (перша частина) та поступово перевести розмову в суто практичну площину і розглянути практично-методичні її аспекти (друга частина).

Частина 1: Теоретичні та технологічні засади мистецької експертизи

Перш за все потрібно з’ясувати висхідні позиції щодо термінології та понять для подальшої розмови про систему експертної оцінки в мистецтві. У „Великому Енциклопедичному Словникові” термін експертиза пояснюється таким чином: „Експертиза (франц. expertise, від лат. expertus – досвідчений), дослідження спеціалістом (експертом) будь-яких питань, вирішення яких потребує спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва і т.д.” (1, с. 686). Важливо також звернути увагу й на термін „експертна оцінка”, яка передбачає „кількісну та (чи) порядкову оцінку процесів або явищ, що не піддаються безпосередньому вимірюванню. Будується на судженнях експертів” (там же). Звернімо увагу на суттєві складові цих термінів:

По-перше, мова йде про наявність специфічного професійного досвіду для проведення експертизи у суб’єкта, що таку процедуру здійснює, тобто – компетентність експерта є одним з визначальних чинників експертної процедури.

По-друге, сфера застосування експертної оцінки й побутування експертної діяльності не обмежується наукою і технікою, а й торкається царини суто гуманітарної, де наявність чітких критеріїв оцінки є сумнівною й доволі часто спирається лише на волюнтаристські твердження авторитетів, як визнаних, так і досить суперечливих, що ставить під сумнів саму процедуру експертизи, як такої.

По-третє, підкреслюється той важливий факт, що експертна оцінка, зазвичай, базується на судженнях експерта саме в ситуації, коли точні виміри явищ та процесів неможливі або ж не мають на момент експертизи усталених шкал (класифікацій, систем координат тощо) вимірювання.

По-четверте, експертиза чітко асоціюється із дослідженням, як методом формування експертного судження. Виходячи з цього буде доречним припустити, що сама процедура експертизи передбачатиме застосування певних технологій аналізу об’єкта експертизи, вивчення суттєвих (значущих) ознак явища або предмету та узагальнення отриманого досвіду у формі нового знання, яке можна використовувати для формування подальших відповідних рішень.

По-п’яте, чого, нажаль, не містять ці два терміни, так це саме загального алгоритму (процедури) здійснення експертизи, як такої, та методології формування експертної оцінки. Окрім того, зовсім нічого не говориться про критерії відбору експертів та цілі і завдання експертизи.

Тобто, ціла низка доволі суттєвих інструментальних елементів залишається поза обсягами цих понять. Зрозуміло, що таке становище обумовлюється відповідною специфікою певної галузі знань, яка відбивається на конкретних технологіях експертної оцінки. І ось саме невизначеність, а й почасти незрозумілість, багатьох складових зазначених понять спонукають дослідити всі аспекти експертизи та узгодити хоча б загально логічні процедурні питання, що нададуть можливість полегшити технологію експертизи, особливо у гуманітарній сфері суспільних знань – у мистецтві.

Оскільки мистецтво є досить суттєвою частиною культури, воно, безумовно, виконує певні соціальні функції щодо самоідентифікації людини в світі. Виходячи з цього, я вважаю неможливим розглядати мистецьку експертизу поза соціокультурним контекстом, оскільки будь-яка експертиза твору мистецтва матиме як суто пізнавальну (когнітивну) – я б сказав суто артефактичну функцію, так і функцію оціночну (аксіологічну), яка матиме певні наслідки соціального характеру вже для самого митця і його творчості в цілому.

Дуже цікавими в цьому сенсі є доробки Київськго Інституту соціології в галузі соціальної експертизи, які можуть бути корисними при опрацюванні та адаптації методів експертної оцінки в галузі мистецтва. Такий підхід надасть можливість більш коректно сформувати її теоретичні засади, і, безумовно, сприятиме розробці ефективних методик експертної оцінки саме в царині мистецтва (див. 4). Надалі в статті я не раз звернуся до цього джерела.

Перш за все, зверну вашу увагу на більш адекватне тлумачення терміну експертиза. Отже, за Ю.Саєнком, “експертиза – спеціальне дослідження (розслідування) якихось справ, питань, явищ, подій у будь-якій галузі життя <…>, що здійснюється з залученням новітніх досягнень людського знання і відповідних технічних засобів з метою об’єктивної оцінки справи; її результати оформлюються у вигляді обґрунтованого висновку” (4, с. 7)

Отже суттєвою відміністю цього тлумачення від попереднього є, перш за все, об’єктивність оцінки, що оформлюється в обґрунтований висновок. Тобто об’єктивація суб’єктивного досвіду експерта в конкретику відповідальних висновків є, власне, метою будь-якої експертизи, як інструменту соціокультурного впливу. Для мене саме такий акцент є найсуттєвішим в подальшій розробці методики мистецької експертизи як такої.

Надалі саме в цьому контексті Ю.Саєнко дає таким чином визначення поняття експерт: “особа, як правило, фахівець (спеціаліст) високої кваліфікації з відповідної галузі знань, який здійснює експертизу з питань (і з точки зору) своєї галузі – за завданням певного державного чи громадського органу <…> і який за результатами неупередженого розгляду справи має дати свій висновок, за об’єктивність (достовірність) якого він несе відповідальність перед законом і органом, який доручив йому здійснення експертизи” (там же).

Саме відповідальність за достовірність експертного висновку повинна стати для експерта мірилом його компетентності й професіоналізму, чого, нажаль, не спостерігається протягом багатьох років в царині соціокультурної експертної діяльності багатьох представників культурного бомонду України.

В часи змін культурної парадигми, що зазвичай пов’язується з суттєвою трансформацією усталених видів та форм мистецтва, найважливішими чинниками та покажчиками таких процесів стають інформаційні складові, їх властивості та їх, в решті-решт, конфігурація. Так було і на зорі становлення традиційних форм європейського мистецтва в їх сучасному розумінні, так є і зараз, коли народжуються зовсім нові стилі і жанри, означені синтетичною спрямованістю. Мається на увазі ліброжанрові тенденції – фотографія та інсталяція у візуальному мистецтві; імпровізаційно-інтуітивна, аудіо-візуальна та електронна музика; хеппенінг та сучасний танок у сценічних видах мистецтва; верлібр в літературі; експериментальне відео тощо.

Тобто, інформаційний аспект все більш актуалізується і в сфері соціальній, і в сфері суто мистецькій. Така актуалізація виводить на перший план нові типи аналізу художнього твору та взагалі будь якого об’єкту, що може бути віднесений до сфери мистецтв.

Отже, якщо прийняти за аксіому, що будь-який мистецький об’єкт – це певне інформаційне повідомлення, що будується на загально-логічних засадах, то ми можемо стверджувати також, що будь-яке інформаційне повідомлення може бути названо текстом. Таке розуміння мистецького об’єкту дає змогу застосувати комплексний (в даному випадку – текстологічний) метод аналізу до будь-якого художнього твору: чи то до живописного полотна або фотографії, літературного або музичного тексту, відео або просторової інсталяції, тощо.

Особливістю сучасної художньої творчості та й культурного простору взагалі, є прагнення до мультимедійності. Тобто, до синтезу різнотипних засобів виразності, запозичених з різних видів мистецтв – аудіо, відео і т.д., що, часом, просто є невід'ємними одне від іншого. Їхнє роздільне сприйняття призводить до втрати значимої художньої інформації. Наслідком цього є корінна зміна поняття “текст художнього твору”. У зв'язку з цим пропонується розширювальне трактування цього поняття, тобто: текст – інформаційне повідомлення, що може бути зафіксоване в будь-якому вигляді на будь-якому носієві.

Отже, в ситуації тотальної мультимедізації культури найважливішим стає питання аналізу такого тексту, коли вже немає тільки чітко вираженої видової фіксації мистецької інформації, а є взаємозалежний динамічний інформаційний комплекс, в аналізі якого не спрацьовують (та й принципово не можуть працювати) традиційні для класичного мистецтвознавства методи аналізу.

Власне, і мистецтвознавчий аналіз перестає бути суто видовим – він стає частиною загального художнього аналізу тексту.

Комплексний підхід до аналізу сучасного художнього твору полягає в розгляді найважливіших його складових. А саме: у першу чергу – це семіотичний аспект фіксованого тексту, класифікація системи знаків і всього масиву засобів виразності, представлення їх у вигляді елементів єдиної математичної множини, з подальшою інтерпретацією таких даних за допомогою статистичного аналізу; далі, семантичний аспект – інтерпретація знакової системи як єдиної множини смислових значень, що відбивають соціокультурну й історичну модель художнього сприйняття світу; і, нарешті, естетико-аксіологічний аспект – визначення значимості художнього твору, позиціонування його в рамках системи цінностей сучасної культури.

Тріада – знак, значення (зміст), значимість (цінність) – максимально повно охоплює буття будь-який художньої (і не тільки!) інформації.

У процесі формалізації художньої мови конкретного твору виникає ряд серйозних проблем. Одна з них – визначення кількості смислу (змісту) знаку чи його структурного еквіваленту. На сьогоднішній день поки що не існує, навіть у фундаментальній науці, відпрацьованих методів рішення даної проблеми. Але певні доробки в цьому напрямі дозволяють будувати хоча б теоретичні моделі, щодо вирішення цієї проблеми. Ще одна з очевидних проблем аналізу знако-смислової конфігурації твору полягає в постійній зміні й перетворенні «алфавіту» (та й мови конкретного виду мистецтва в цілому) впродовж кожної конкретної історичної епохи. Звідси маємо наслідок – при розробці алгоритму формалізації необхідно враховувати як, власне, динаміку значеннєвих змін, так і структурно-синтаксичну логіку соціокультурної парадигми, що змінюється. Імовірно, що відповідні коефіцієнти динамічних змін цілком можливо запозичати з точних наук, таких, наприклад, як статистика.

Неоднозначним представляється і процес ціннісного позиціонування конкретного художнього твору в умовах тієї чи іншої історичної епохи. Однак, систему ціннісних орієнтирів ми все-таки маємо можливість вибудувати досить точно по непрямих (суміжні види мистецтв, історичні дані і т.д.) ознаках чи по вже усталеним у мистецтвознавстві критеріям.

Найважливішим показником цінності художнього твору є його затребуваність. Тобто – соціокультурний запит і його постійне підтвердження на рівні культурної парадигми епохи. Коли значимість (цінність) уже не задовольняє духовних потреб – в цьому випадку твір «випадає» з ціннісного ряду і стає артефактом, долею історичного аналізу. Утім, цілком можливою є ситуація актуалізації духовного досвіду артефакту, і тоді він знову може зайняти гідне місце в низці значимих елементів художнього досвіду сучасної цивілізації. Однак, така актуалізація – явище комплексне, котре, як правило, має відношення як до знакового так і до значеннєвого аспектів. Тільки їх переконфігурація і знаходження нового змісту перетворюють артефакт в актуальний феномен сучасної культури.

При такому підході можливо суттєво полегшити процедуру мистецької експертизи, спираючись на досить дієві та апробовані методики текстологічного та параметричного аналізу (детальніше див. 5).

Відразу зазначимо, що ніхто не збирається “препарувати” емоційну складову будь-якого з видів мистецтва, але якщо ми вважаємо мистецтвознавство наукою, то відповідно до цієї позиції суто емоційний чинник треба враховувати окремо від аналізу інформації, що закладена в структуру художнього тексту.

Перелічимо питання, на які ми спробуємо знайти відповіді в даній статті, або хоча б наблизитись до розуміння проблематики подальших досліджень у цій галузі.

Мабуть найпершим питанням є таке: навіщо взагалі використовувати експертну оцінку творів мистецтва?

Відповідь на це питання потрібно розділити принаймі на дві частини, перша з яких буде мати філософсько-теоретичне забарвлення, а друга – суто практично-технологічне.

Перша відповідь може бути як абсолютно короткою, так і невичерпною, що буде займати не один том серйозного дослідження. Мені подобається така: експертна оцінка в мистецтві потрібна для створення космічної гармонії в рамцях хаотичного накопичення інформаційних повідомлень, якими, як ми домовились раніше, є власне твори будь-якого мистецтва та для зменшення ентропії. Тобто для створення зворотного зв’язку між митцем та реципієнтом, що сприймає певний твір, реагує на нього та провокує до створення більш досконалого – як по формі так і за суттю – нового інформаційного повідомлення (суть – твору мистецтва).

Друга частина відповіді може бути такою: мистецька експертиза потрібна для створення інструментів порівняльно-оціночного аналізу із практичним застосуванням щодо визначення статусу продукту творчої діяльності митця, який є, власне, певним еквівалентом матеріальних (соціальних) благ та способу їх розподілу.

В цьому сенсі слід прояснити різну природу пізнання одного й того ж самого об’єкта експертизи з точки зору пізнавального й ціннісного підходів. Так “пізнавальний підхід дає знання про дійсність ніби незалежно від потреб та інтересів суб’єкта”, в той час, як “продуктом ціннісного підходу є осмислення дійсності з позиції потреб та інтересів суб’єкта” (4, с. 15)

Доволі часто саме нерозуміння завдань експертизи з цієї позиції є каменем спотикання для чіткого з’ясування різниці в підходах, адже когнітивний підхід – або ще його називають істиннісним, тому, що результатом його застосування є фіксація знання як фрагмента істини – орієнтований на відбиття об’єкту таким, яким він є, в той час як ціннісний підхід відбиває знання про об’єкт дослідження у ціннісно-смислових категоріях з точки зору впливовості й значущості для суб’єкта. Ю.Саєнко звертає увагу на те, що така “утилітарно осмислена дійсність фіксується як цінність – у нормативних пропозиціях, ціннісних оцінках за певними критеріями значущості” (4. с. 16).

З точки зору мистецької експертизи такий підхід чітко розгалужується за якісними і ціннісними показниками.

Наступним логічним питанням є, власне, таке: що і яким чином ми вимірюємо в мистецькому творі?

В даному випадку мова піде про кількісні та якісні параметри творів мистецтва. До кількісних параметрів того чи іншого твору будь-якого виду мистецтва належать зовнішні (фактурні) прояви його матеріального існування. Тобто, за типом існування матерії (в філософському вимірі, звичайно!). В музиці, в залежності від стилю та жанру, це будуть такі суттєві елементи, як – мелодія, гармонія, ритмо-метрична складова, тембральні характеристики, тип фактури тощо; у візуальних мистецтвах – лінія, колір, світло, фактура матеріалу, просторові параметри (використання перспективи або площини) тощо; в літературі – слово та мова у фонетичному, граматичному, семантичному та стилістичному аспектах; у сценічних видах мистецтва – пластика руху та спокою, просторові параметри та співвідношення об'ємів – вертикаль, горизонталь та глибина, часо-просторова взаємодія (місце та тривалість події); в сучасних видах мистецтва, таких, як кіно та телебачення – конгломерат аудіовізуальних параметрів, але не проста їх сума, а синтетична якісно нова суть.

Отже аналіз кількісних параметрів художнього тексту є першою сходинкою до розуміння взаємодії діалектичної дуалі переходу кількості в якість. З цієї точки зору параметричний аналіз надає змогу, за певної технології його проведення, прояснити як структуру художнього тексту, так і чіткіше зрозуміти логіку художнього мислення митця.

Технологічні процедури параметичного аналізу принципово можуть бути застосовані й до інших видів мистецтв. Мається на увазі живопис, література, кіно, відео і т.д. У цьому випадку найважливішим моментом є адекватність математичних перетворень параметрів кожного з аналізованих текстів і приведення їх до єдиної масштабованої системи координат – семіотичної, семантичної й аксіологічної, про що говорилося вище.

Найважливішими моментами інтерпретації статистичної інформації є:

візуально-графічне представлення аналізованих технологічних параметрів у вигляді тривимірних графічних моделей, де кожний з них (параметрів) реалізується в одній із трьох площин;
обов'язкове динамічне представлення інформації, тобто – рівнобіжний розвиток, наприклад, музичного і візуально-графічного елементів;
можливість масштабування аналізованої інформації – компаративний аналіз різнотипних художніх творів, представлених у єдиному масштабі часу. Мається на увазі «зняття» конкретики фактурного наповнення твору, порівняння тільки кількісних показників з індексацією відповідно до обраного масштабу.
Наступним кроком в інтерпретації отриманих даних представляється комп'ютерне моделювання художнього твору в цілому. Далі, на основі аналізу вибірки (групи) творів одного автора ми маємо можливість моделювання авторського художнього стилю та виявлення найбільш значимих його складових. Логічним наслідком застосування даної методики є аналіз комп'ютерних моделей групи авторів, а, виходячи з цього, і цілого художнього напрямку чи напрямків.

Подальша розробка даної методики аналізу й обробки великого масиву мистецької (музичної, візуально-графічної, літературної та відео) інформації дозволяє впритул підійти до вирішення питання про прогнозування розвитку сучасних явищ як музичної культури, так і розвитку інших видів мистецтва. Аналіз створених комп'ютерних моделей, представлених у вигляді динамічних графічних об'єктів, дозволяє спростити задачу інтерпретаційного осмислення художньої інформації, зрозуміти глибинні закономірності створення художнього твору, визначити перспективні тенденції (тренди) розвитку конкретних типів художнього мислення. В остаточному підсумку мистецтвознавець отримає сучасний інструмент аналізу, раніше недоступний і набагато більш ефективний.

Щодо якісних параметрів художніх творів, то слід зазначити їх принципову спорідненість для всіх видів мистецтва. Якщо зовнішні параметри основних видів мистецтва так чи інакше співпадають з основною сигнальною системою людини – зором, слухом, тактильними відчуттями, то суттєві внутрішні основи кожного виду мистецтва спираються на виплекану тисячоліттями розумову активність людини – на закони світосприйняття, логіку дискурсу та загально-логічну організацію процесу її мислення.

Звичайно, що за різних історичних а також геополітичних та релігійних обставин сприйняття художньої цінності конкретного твору мистецтва буде різним. Абсолютно універсальної системи художнього сприйняття, мабуть, не може існувати взагалі. Але, якщо хоча б в рамцях загальноєвропейського художнього простору нам вдасться вибудувати систему більш-менш конвенціональних експертних підходів, я вважатиму свою працю не даремною.

Практична реалізація викладених теоретичних і технологічних засад – справа, мабуть, не одного покоління дослідників у всіх галузях гуманітарної науки, і в першу чергу, мабуть, семіотики, семантики, аксіології. На сьогоднішній день немає єдиних підходів, чітко розроблених системних матриць, що дозволяють перетворювати елементи конкретного художнього твору в єдину множину значеннєвих об'єктів, які розуміються однозначно. Звідси випливають труднощі, сподіваюся тимчасові, представлення зазначених елементів у єдиній системі координат для кожного аналізованого параметра художнього тексту.

Саме про практичні аспекти застосування методів експертної оцінки ми поговоримо в другій частині даної статті. Літератрура: 1. БЭС. В двух томах. – М., 1991. 2. Карнак А., Параметрические методы исследования музыкальных произведений. //Музичний твір як творчий процес. Збірка статей. Науковий вісник НМАУ ім. П.Чайковського, вип. 21. – Київ, 2002. – С. 107-112 3. Карнак А., Експертна оцінка в сучасному мистецтвознавстві: проблеми формування єдиних критеріальних підходів. //Культура і сучасність. Альманах. Наукове видання ДАКККІМ. – Київ, 2002. – С. 88-95 4. Соціальна експертиза в Україні: методологія, методика, досвід впровадження/ За ред. Ю.І. Саєнка. – К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. – 194 с. 5. Карнак А. Традиція експерименту в американській музиці ХХ століття. Дисс. … кандидата мистецтвознавства, – К., 2000. – 170 с.